ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО КОМПЛЕКСУ

«ШКОЛА-ГІМНАЗІЯ-ЛІЦЕЙ» №10

Музика Оксана Василівна

Губенко Алла Володимирівна

Радзимінська Анжела Володимирівна

Остріцька Оксана Сергіївна

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………….....................……….......3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

1.1.          Формування здоров’язбережувальних компетентностей у соціально-педагогічній теорії і практиці ....................................................7

1.2. Передумови становлення здоров’язбережувального навчального середовища……………………………………………………………..........9

1.3.      Дидактичні засади формування здоров’язбережувального навчального середовища початкової школи .............................................13

РОЗДІЛ ІІ. ЕФЕКТИВНІ ПРИЙОМИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1. Впровадження здоров’язбережувальних компетентностей у початковій школі…………………………………………………………………………18

2.2. Методи і форми формування здоров’язбережувальних компетентностей молодших школярів на уроках та в позакласний час…………………………………................................................................21

ВИСНОВКИ…………………………………………………............27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................29

ДОДАТКИ

Додаток А. Дидактичний матеріал для проведення практичних занять на уроках основ здоров’я та в позаурочний час (вчитель Сороченко А.А.)...........................................................................................32

Додаток Б. Використання здоров’язбережувальних прийомів на уроках української мови в 1-2-х класах (вчитель Губенко А.В.)............50

Додаток В. Сценарії виховних заходів та фрагменти уроків з формування ціннісного ставлення до власного здоров’я (вчитель                          Музика О.В.).....................................................................................57

Додаток Г. Рухливі ігри на уроках  та позакласних заходах в початковій школі (вчитель Радзимінська А.В.)........................................72

Додаток Д. Впровадження здоров’язбережувальних методик в позакласній роботі  (вчитель Остріцька О.С.)...........................................81

ВСТУП

Актуальність проблеми.  В умовах сучасного українського суспільства питання формування особистості, становлення її ціннісно-смислової сфери, навичок цілепокладання та діяльного ставлення до свого життя і здоров’я є актуальним та життєво важливим. Успішне функціонування та зростання всіх структурних компонентів життя значною мірою визначається здатністю особистості здійснювати компетентнісній підхід до здоров’язбережувальної сфери.

Найдорожчим скарбом, який нагороджує людину природа від народження і на довгі роки життя, є здоров'я. За класифікацією американського вченого Роббінса, стан здоров’я залежить від багатьох чинників, які можна об’єднати у чотири великі групи: спосіб життя (51-52%), стан навколишнього середовища (20-21%), біологічні чинники (19-20%), обсяг і якість медичної допомоги (8-9%). За таких умов особливого значення набуває необхідність підвищення уваги до механізмів формування та розвитку кожного індивіда, становлення його як особистості, здатної до свідомого вибору свого життєвого шляху.

Багатогранні аспекти проблеми формування здоров’язбережувальних компетентностей молодших школярів знайшли своє відображення у різних концептуальних моделях як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Так, у педагогічній літературі Б.Єльконіним, С.Максименко, О.Савченко встановлено, що перше десятиліття життя дитини є фундаментом, який визначає подальший стан фізичної та психічної сфер її життєдіяльності. Період перебування учнів у початковій школі визначальний для формування їхнього здоров’я, виявлення творчого потенціалу, інтенсивного розвитку здібностей. Дослідженнями  таких науковців як В.Дрофа, А.Іванов, А.Морозова, О.Савченко обґрунтовано, що суттєво підвищувати стан здоров’я учнів може навчальне середовище.

Проблемі створення навчального середовища, що сприяє зміцненню та здоров’ю дітей, присвячені наукові праці М.Башмакова,  Я.Берегового, Г.Сліченка, А.Цимбалару, В.Шипка, В.Ковалько, М.Малашенка, медико-педагогічні дослідження В.Базарного. Значний внесок у розкриття ролі цілісності знань та проведення занять поза шкільним приміщенням як умов підвищення ефективності здоров’язбережувального навчального середовища, зміцнення здоров’я молодших школярів зробили К.Гуз, В.Ільченко, А.Ляшенко, П.Матвієнко, В.Моляко, В.Сухомлинський та інші.

Проте, незважаючи на велику кількість наукових праць з даного питання, результати медичних і соціологічних досліджень останніх років засвідчують щорічне погіршення самопочуття молодших школярів. Реальне зниження показників фізичного, психічного, морального стану здоров’я учнів констатують як педагоги так і медики.  Вступаючи до школи, 85% дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру, зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання. Вчені стверджують що стан здоров’я учнів не відповідає тим вимогам, які висуває до нього суспільство, а отже традиційне навчальне середовище сучасного загальноосвітнього навчального закладу недостатньо виконує функції його збереження та розвитку. Сьогодні турботу викликає значне зменшення кількості абсолютно здорових дітей (їх залишається не більше 10-12%); різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління; зростання числа учнів, що мають декілька діагнозів; зниження рівня народжуваності й тривалості життя; зростання смертності; пасивність, апатія та навіть агресивне ставлення до навчання.

За останнє десятиріччя чітко спостерігаються такі фактори, які впливають на стан здоров'я учнів, а саме: перевантаження навчальних програм, інтенсифікація навчального процесу, недовершеність навчальних програм і технологій, авторитарний стиль викладання, відсутність індивідуального підходу до учнів, недостатня рухова діяльність школярів: вільний час діти все більше проводять за переглядом фільмів, за комп'ютерними іграми. Усе це призводить до гіподинамії, порушення постави,  зору.

Таким чином, головним завданням у діяльності педагогічних колективів навчальних закладів на сучасному етапі повинно бути збереження і зміцнення здоров’я дітей, формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у вчителів, учнів та їхніх батьків. Тому вивчення питання дбайливого ставлення до власного життя, а саме формування здоров’язбережувальних компетентностей – це актуальне теоретичне та практичне завдання, яке стоїть сьогодні перед представниками різних наукових шкіл.

Актуальність дослідження дає можливість сформулювати проблему наукової роботи, яка полягає у необхідності вивчення теоретико-педагогічних аспектів формування здоров’язбережувальних компетентностей у навчально-виховному середовищі, визначення технологічних засад зазначеного феномена та застосування його на практиці.

Зазначені чинники зумовили вибір теми наукової роботи: «Формування здоров’язбережувальних компетентностей у молодших школярів».

Мета дослідження – дослідити теоретико-педагогічні аспекти здоров’язбережувальних компетентностей як напряму педагогічної діяльності та визначити пріоритетні напрямки розвитку даної дефініції у загальноосвітньому навчальному закладі.

Об’єкт наукової роботи: здоров’язбережувальні компетентності як пріоритетний напрямок діяльності викладача у загальноосвітньому навчальному закладі.

Предмет наукової роботи: система формування здоров’язбережувальних компетентностей  у молодших школярів.

Відповідно до мети було визначено такі завдання наукової роботи:

-   на основі аналізу наукових джерел визначити теоретико-педагогічні аспекти формування здоров’язбережувальних компетентностей у педагогічній теорії і практиці;

-   виявити та обґрунтувати основні дидактичні засади формування здоров’язбережувального навчального середовища;

-   дослідити стратегію впровадження моделі здоров’язбережувальних компетентностей у початковій школі;

-   охарактеризувати ефективність застосування основних форм і методів системи формування здоров’язбережувальних компетентностей в практиці початкової школи.

Наукова новизна. В роботі запропонований особистий педагогічний досвід використання прийомів формування здоров’язберігаючих компетентностей в учнів молодшого шкільного віку та власні дидактичні розробки педагогів (див. Додатоки).

Теоретичне та практичне значення.

1.   Отримані в результаті виконання роботи дані про формування здоров’язбережувальних компетентностей у молодших школярів можуть бути використані в таких напрямках: насамперед, у теорії та практиці таких наукових дисциплін як педагогіка, психологія, соціологія, інші спеціальні наукові дисципліни; також в навчально-виховному процесі закладів освіти; для написання учнями та студентами наукових проектів та робіт, як теоретичні основи та практичні поради.

2.   Результати педагогічного досвіду можна рекомендувати вчителям для застосування в загальноосвітніх закладах при проведенні методичних об’єднань, виступів на педагогічних радах, проведенні відкритих уроків.

Апробація.

Результати педагогічного досвіду було висвітлено на щомісячному засіданні методичного об’єднання вчителів початкових класів з питань диференційованого підходу у навчанні та на засіданні педагогічної ради навчального закладу.

Структура наукової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів і висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків на 63 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 93 сторінки, з них29 сторінок основного тексту. У списку використаних джерел подано 20 найменувань на 2 сторінках.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

1.1.          Формування здоров’язбережувальних компетентностей

у соціально-педагогічній теорії і практиці

Здоров’я дітей та юнацтва – найголовніша цінність суспільства, держави і навчальних закладів освіти, головним завданням і метою діяльності яких є збереження та зміцнення здоров’я підростаючого покоління. Саме на цьому наголошував свого часу М. Ломоносов, стверджуючи: «Лише здоровий народ, який не викорінює, а навпаки всмоктує всі моральні ідеали, шанує мораль і дотримується етичних норм, а також бачить корисне у праці і знаннях, лише той народ може називатися народом майбутнього, а отже, - великим народом!». Ці слова вченого націлюють педагогів на пошук найбільш раціональних шляхів збереження та зміцнення здоров’я підростаючого покоління, спонукають учнів дотримуватися здорового способу життя, сприяють їхньому самовдосконаленню.

Ґрунтовний аналіз літератури з даного питання [2; 6; 9; 14; 15; 18; 19], орієнтує нас на те, що значний внесок у вирішення досліджуваної проблеми зробили як класики педагогічної науки: А.Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський, так і сучасні вчені: Г.Апанасенко, І.Бех, Н.Бібік, Г.Буліч, М.Гончаренко, В.Горащук, С.Кириленко, В.Оржеховська, праці яких присвячені педагогічним аспектам формування здорового способу життя особистості. Культура здоров’я та здоровий спосіб життя визначаються О.Бідою, Л.Білик, Г.Кривошеєвою, Г.Презлятою, Л.Сущенко як об’єкт соціального пізнання та важливий чинник виховання особистості. Із погляду організаційно-методичного вирішення вказаної проблеми основними та ґрунтовними є дослідження таких науковців, як Т.Андрющенко, Є.Дорошенко, І.Звєрєв, Р.Клопов, О.Ковальова, В.Лях, Т.Нікіфорова, В.Пащенко та інші, які досліджували здоров’язбережувальний аспект в освіті й особливості його організації в системі навчання. Проблемі збереження здоров’я дітей молодшого шкільного віку, присвятили свої дослідження: Н.Бібік, А.Борисенко, І.Брехман, О.Ващенко, М.Гончаренко, О.Дубогай, І.Дубровіна, Н.Кацур, С.Кондратюк, А.Маслоу, О.Московченко, В.Оржеховська, О.Савченко, С.Свириденко та інші.

Аналіз значної кількості наукових джерел дозволив визначити кілька найбільш змістовних визначень дефініції «здоров’язбережувальна компетентність». Так, у сучасному Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти [11, с. 6] визначення «здоров’язбережувальна компетентність» представлено як «здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей». І.Анохіна розглядає здоров’язбережувальну компетентність як готовність самостійно вирішувати завдання, пов’язані з підтримкою, зміцненням і збереженням здоров’я, як свого, так і оточуючих [6, с. 25]. Т.Бойченко [4; 5] визначає здоров’язбережувальну компетентність як ключову та пропонує такі її ознаки:

- поліфункціональність: ця компетентність дозволяє вирішувати проблеми здоров’язбереження людини, групи людей, спільноти та суспільства в просторі всіх чотирьох складових здоров’я – фізичної, соціальної, психічної та духовної;

- надпредметність і міждисциплінарність: інформація про формування, збереження, зміцнення, використання (або споживання), відновлення та передача здоров’я має місце в усіх ланках неперервної валеологічної освіти (дошкілля, шкільна ланка, додипломна, післядипломна, освіта для дорослих);

- багатовимірність: зумовлена сутністю здоров’я людини як багатомірного і цілісного феномена. Забезпечення широкої сфери розвитку особистості: вивчення шляхів і засобів формування, збереження, зміцнення, відновлення та передача здоров’я, особливо його духовної складової, має особистісне спрямування.

О.Ващенко [6] здоров’язбережувальну компетентність розглядає як процес, що складається з трьох етапів, які відрізняються один від одного як специфічними завданнями, так і особливостями методики. Перший етап – початкове ознайомлення з основними поняттями та уявленнями, спрямований на формування в учнів елементарних знань про складові здорового способу життя: уявлення про елементарні правила збереження здоров’я; виконання норм здоров’язбереження (на рівні первісного вміння); мотивацію до ведення здорового способу життя. Другий етап – поглибленого вивчення, зосереджений на повноцінному розумінні основ здорового способу життя учнів та вказує на рішення наступних завдань: уточнення уявлень про основи здоров’язбереження; досягнення свідомого виконання елементарних правил збереження та зміцнення здоров’я; формування практичних знань, умінь, навичок, необхідних у повсякденному житті. Третій етап – закріплення знань, умінь і навичок збереження та зміцнення здоров’я та їх подальшого вдосконалення, передбачає формування вміння зберігати здоров’я та перевести це у звичку, що буде використовуватися в повсякденному житті. Цей етап вирішує такі завдання: досягнення стабільності та автоматизму під час застосування правил збереження здоров’я; досягнення виконання правил збереження здоров’я відповідно до вимог їх практичного виконання; забезпечення варіативного використання правил здорового способу життя залежно від конкретних практичних умов.

Зважаючи на це, ми схильні вважати, що сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості [3].

1.2.         Передумови становлення

здоров’язбережувального навчального середовища

ХХІ століття – період колосальних зрушень, які торкнулися всього людства. У зв’язку з цим вектором нового століття є трансформація уявлень про цілі, важелі та цінності життя, формування важливих компетентностей. Пріоритетність здоров’язбережувальної функції школи постійно утверджував В.Сухомлинський. Адже в педагогічній діяльності Василя Олександровича завжди порушувалася проблема фізичного розвитку і здоров’я дітей. Він зазначав: «…Турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи і тривоги про дітей протягом перших чотирьох років навчання, то більша половина їх – про здоров’я. Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші два роки навчання дітей у школі, – це бесіди про здоров’я малюків».

Сучасна парадигма педагогічної науки спрямована на вирішення проблеми збереження здоров’я та формування здорового способу життя школярів і здоров’язбережувальне виховання. У структурі загальної середньої освіти особливе  місце належить початковій школі, яка на етапі модернізації змісту освіти ставить перед собою завдання створення умов для утвердження особистісного навчання; орієнтації на реалізацію компетентнісного підходу до змісту освіти; максимального спрямування на формування універсальних компетентностей, однією з яких є здоров’язбережувальна [7]. У Національній доктрині розвитку освіти України ХХІ століття в розділі «Здоров’я нації через освіту» зазначено: «…державна політика в галузі освіти спрямована на забезпечення здоров’я людини в усіх її складових: духовній, соціальній, психічній, фізичний. Це здійснюється через розвиток ефективної здоров’язбережувальної освіти, повноцінне медичне обслуговування, створення екологічно сприятливого життєвого простору, залучення до фізичної культури і спорту всіх учасників навчально-виховного процесу» [17, c. 10–11]. Але складна соціально-економічна кон’юнктура розвитку України призвела до високого рівня захворюваності, особливо серед дитячого населення. Так, спеціальними медичними дослідженнями стану здоров’я молодших школярів встановлено, що в них найчастіша системна патологія – захворювання кістково-м’язової системи (71,8% учнів); у 47,9 % дітей діагностували ураження шлунково-кишкового тракту; у 15,5% учнів виявлені зміни з боку серцево-судинної системи; значною була кількість випадків патології ЛОР-органів (30,3 %); 14,8% школярів мали порушення обміну речовин у вигляді ожиріння, переважно I ступеня; у 14,1% учнів, особливо в 4-му класі, відзначалася патологія зору [11]. Тому, одним із головних завдань сучасної початкової освіти є формування у дітей знань, умінь і навичок збереження здоров’я та розуміння переваг здорової людини, а діяльність учителя на кожному уроці повинна бути орієнтована на прищеплення дітям стійкої позиції до цінності здоров’я, почуття відповідальності за збереження й зміцнення власного здоров’я. Отже, основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями щодо здоров’язбереження, а й уміє застосовувати їх у житті, адаптуватися до складних соціальних умов, підтримувати своє здоров’я на належному рівні, надавати опір негативним впливам [15; 18, с. 462].

Теоретико-методологічний аналіз літературних джерел з даного питання [2; 8; 13;14], орієнтує нас на те, що культура здоров’я як складова загальнолюдської культури включає знання індивідом своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвиток свого здоров’я. Найбільш сензитивним періодом для формування здоров’язбережувальних компетенцій є молодший шкільний вік, для якого характерне суб’єктне, творче, активне ставлення хлопчиків і дівчаток до здоров’я.

Беручи до уваги наукові надбання науковців різних галузей Т.Бойченко, О.Савченко, О.Сухомлинської, А.Царенко, ми схильні вважати, що культура здоров’я – це фундаментальна наука про людину та її здоров’я, інтегральна галузь знань, що розробляє і вирішує теоретичні й практичні завдання гармонійного розвитку духовних, психічних і фізичних сил людини, її оптимальної біосоціальної адаптації та місця існування; це набуті людиною морально-етичні та світоглядні установки, які відображають її ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточуючих. У аксіологічному вимірі таких науковців як Б.Братусь, І.Коцан, Н.Коцур, Г.Ложкін, С.Максименко, М.Мушкевич, Г.Нікіфоров сутність культури здоров’я виражається в системі сформованих індивідом цінностей, знань, умінь і навичок із формування, збереження і зміцнення здоров’я, що є серцевиною сил життєтворчості, індивідуальних здібностей, суб’єктної активності особистості у побудові здорового способу життя.

Цілком закономірною стає теза, що світовою спільнотою виокремлено проблему здоров'я в широкому розумінні як одну із глобальних проблем, від розв'язання якої залежить факт існування людства як біологічного виду на планеті. Виховання здорового покоління з новим, демократичним ставленням до життя, здатного до успішної самореалізації, сьогодні є пріоритетним напрямом державної соціальної, сімейної та освітньої політики. Так, в Державних програмах «Освіта (Україна XXI століття)», «Діти України», Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державному стандарті початкової загальної освіти та програми «Здоров'я нації» визначені завдання всебічного розвитку людини (в тому числі й дитини), становлення її духовного, психічного та фізичного здоров'я, наголошується на пріоритетності формування відповідального ставлення до здоров'я як найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Вони знайшли відображення в Конституції України, Законі України «Про освіту», Концепції національної безпеки України, у зв'язку з чим перед батьками, педагогами та соціальними працівниками постає стратегічна ціль стосовно пошуку шляхів вдосконалення процесу збереження, зміцнення та формування здоров'я підростаючого покоління та їх ефективного впровадження в процес життєдіяльності кожної особистості [20].

На нашу думку, створення у початковій школі оздоровчої виховної системи, яка зорієнтована на формування позитивної мотивації учнів та учениць щодо здорового способу життя та побудову рівноправних стосунків в інтерактивній взаємодії «батьки-учні-педагоги», можливе за умови розроблення та впровадження інноваційних педагогічних технологій, зокрема здоров’язбережувальних, що є основою здоров’ятворчості учнів молодшого шкільного віку як розвитку свідомості зростаючої особистості.

1.3.         Дидактичні засади формування здоров’язбережувального

навчального середовища початкової школи

Природний стан дитини як людини – це розуміння тієї інформації, яку вона сприймає і задоволення її рухової активності в середовищі життя – довкіллі. Тобто здоров’язбережувальне навчальне середовище має включати, перш за все матеріальне забезпечення і процес засвоєння цілісного змісту освіти, оскільки ніяке розуміння не досягається інакше як через включення нової інформації в цілісність (Г.-Х. Гадамер); матеріальну базу школи, яка забезпечує в тому числі під час занять, безпосередньо в довкіллі рухову активність під час пізнання об’єктів дійсності.

Аналітичний огляд наукових досліджень і сучасної педагогічної практики свідчить, що формування здоров’язбережувальної компетентності здійснюється за допомогою впровадження в навчально-виховний процес здоров’язбережувальних технологій, які визначають сукупність наукових знань, засобів, методів і прийомів, що дозволяють оцінити функціональні та психофізіологічні параметри здоров’я індивіда [15, с. 21].

Щоб упровадити в шкільну практику здоров’язбережувальне навчальне середовище потрібно розробити дидактичні засади формування зоров’язбережувального навчального середовища початкової школи.  Спираючись на запропоновані О.Ващенко етапи формування здоров’язбережувальної компетентності, ми виокремили доцільні, на нашу думку, форми організації педагогічного процесу, які нададуть можливість отримувати валеологічні знання та вдосконалюватимуть здоров’язбережувальні навички молодших школярів. Це, передусім:

-   уроки фізичної культури, основи здоров’я, природознавство;

-   фізкультурно-оздоровчі заходи (динамічні паузи, фізкультурні хвилинки тощо);  

-   позакласна (години спілкування, тренінги, подорожі тощо) та позашкільна (спортивні секції, відвідування басейну, гуртки художньої самодіяльності, різні види танців тощо) робота;

-   спеціально організовані оздоровчі заходи та процедури, малі форми активного відпочинку.

На нашу думку зазначені форми організації навчально-виховного процесу сприятимуть сформованості культу здоров’я, потребі у здоровому способі життя, а відтак і здоров’язбережувальній компетентності.

Детальний аналіз літератури з даного питання [2; 4; 7; 10; 19] орієнтує нас на те, що необхідно конкретизувати педагогічні умови, які будуть цілеспрямовано впливати на формування в дітей молодшого шкільного віку здоров’язбережувальної компетентності. До них ми відносимо:

1) формування в учнів мотивації на здоровий спосіб життя та ціннісне ставлення до здоров’я. Застосування даної умови передбачає формування в дітей інтересу до проблеми збереження здоров’я, прагнення вести здоровий спосіб життя, усвідомлення необхідності здобуття знань щодо життєвих навичок, які сприяють фізичному, соціальному, психічному та духовному здоров’ю та їхньому формуванню. Готовність дітей молодшого шкільного віку до сприймання знань про основи здоров’я та чинники, які сприяють здоров’ю, до дотримання здорового способу життя суттєво залежить від вмотивованості дітей та сформованості в них відповідних ціннісних орієнтацій. Реалізацію цієї педагогічної умови забезпечують такі методи роботи з учнями як бесіди, пояснення, проблемно-ігрові завдання, спостереження, моделювання ситуацій, тести, мозковий штурм, аналіз життєвих ситуацій, вчинків;

2) поетапна реалізація методики формування в молодших школярів здоров’язбережувальної компетентності. Тут закладено:

а) початкове ознайомлення учнів з основними поняттями та уявленнями збереження здоров’я;

б) поглиблене вивчення основ здорового способу життя;

в) закріплення знань, умінь і навичок збереження та зміцнення здоров’я та їх подальше вдосконалення.

Упровадження в навчально-виховний процес зазначеної педагогічної умови забезпечують методи формування поглядів і переконань щодо дотримання здорового способу життя, а саме роз’яснення, бесіди, розповіді, казки та метод прикладу: позитивний приклад педагогів, батьків, новаторів здорового способу життя; методи формування оздоровчої поведінки – педагогічний вплив (порада, вимога, виховні ситуації) та привчання до виконання певних дій (режим дня, вправи); методи стимулювання діяльності і поведінки – змагання (ігри, шкільні спартакіади) та заохочення (схвалення), а також загальні методи: змагання, ігри, турніри, туристичні походи, конкурси, дні здоров’я, клубні форми роботи, екскурсії, валеологічні акції, ситуаційно-рольова гра, робота над проектами «Я і моє здоров’я»;

3) організація здоров’язбережувального середовища для закріплення учнями життєвих навичок, що сприяють фізичному, соціальному, психічному й духовному здоров’ю.  Згідно з даною даної умовою передбачено застосування молодшими школярами набутих знань, умінь і навичок здорового способу життя, тобто закріплення здоров’язбережувальних життєвих навичок у спеціально створеному здоров’язбережувальному середовищі. У такий спосіб діти мають можливість самостійно моделювати свою поведінку та діяльність, приймати рішення, діяти за внутрішнім переконанням, нести відповідальність за свої вчинки, набуваючи, таким чином, власного досвіду свідомого дотримання здорового способу життя. Реалізація третьої педагогічної умови вимагає також і дотримання від керівництва школи та вчителів гігієнічного нормування до загальних шкільних приміщень та спортивних споруд; до озеленення приміщень школи і класів; контроль за температурним режимом; контроль за природним та штучним освітленням у приміщеннях; забезпечення санітарно-гігієнічної відповідності шкільних меблів; контроль за чистотою класних кімнат; дотримання гігієнічних вимог до поліграфічної продукції для школярів, до одягу та взуття, до перегляду телевізійних передач та перебування за комп’ютером.

Запропоновані педагогічні умови перебувають у змістовому та функціональному взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечує умови збереження здоров’я молодших школярів і таким чином формують здоров’язбережувальну компетентність. Вважаємо, що виділені педагогічні умови підвищать рівень сформованості здоров’язбережувальної компетентності молодших школярів і забезпечать застосування вмінь і навичок збереження та зміцнення здоров’я, ведення здорового способу життя учнів.

Таким чином, чітко зорієнтовані та сформульовані дидактичні аспекти допоможуть  вирішити проблеми компетентнісного підходу до формування здоров’язбережувальної обізнаності учнів початкових класів.

Висновки до І розділу

Педагогіка є галуззю педагогічної науки, що знаходить своє відображення в теоретичних концепціях і різноманітній практиці. Вона досліджує особливості становлення та розвитку особистості в різних мікросоціумах соціального середовища, з погляду на те, що лише вся сукупність умов і впливів, в яких проходить розвиток людина, у взаємодії визначають процес формування особистості.

На підставі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних науковців доречно виокремити, що провідним завданням системи освіти є виховання дитини в дусі відповідального ставлення до свого здоров’я, як найвищої особистісної та соціальної цінності. Суттєвими ознаками здоров’я є високі адаптаційні можливості індивіда, його комфортне емоційно-психологічне самопочуття, гармонійність міжособистісних взаємин. На думку дослідників цієї проблеми, сучасні дослідження здоров’я ґрунтуються на біопсихоекологічній парадигмі, згідно з якою здоров’я детермінується біологічними, психологічними чинниками та впливом середовища.

Слід зазначити, що під здоров’язбережувальною компетентністю розуміється здатність індивіда застосовувати знання, вміння та навички в умовах конкретної життєвої або навчальної ситуації на користь збереження, зміцнення і формування здоров’я. Основою здоров’язбережувальних компетентностей є життєві навички, що сприяють фізичному, соціальному, психічному та духовному здоров’ю молодших школярів. Найскладнішими для формування є життєві компетентності, оскільки вони виявляються в самоусвідомленні та самооцінюванні, уміннях аналізувати доступні для певного віку проблеми, виявляти і пояснювати зв’язки між причиною та наслідком, уміннях і навичках здійснювати самоконтроль навчальних дій, ставлень, поведінки тощо.

Варто зазначити, що культура здоров’я як складова загальнолюдської культури включає знання індивідом своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвиток свого здоров’я. Найбільш сензитивним періодом для формування здоров’язбережувальних компетенцій є молодший шкільний вік, для якого характерне суб’єктне, творче, активне ставлення підростаючого покоління до свого здоров’я. Формування культури здоров’я, навичок здорового способу життя у молодших школярів можливе у процесі особистісної соціалізації, що передбачає розроблення та впровадження педагогічних інноваційних технологій.

На основі аналізу філософської, наукової, педагогічної, психологічної літератури та власного досвіду, ми виокремили дидактичні засади, які, на нашу думку, є найбільш ефективними для створення здоров’язбережувального навчального середовища.

РОЗДІЛ ІІ. ЕФЕКТИВНІ ПРИЙОМИ

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1. Впровадження здоровязбережувальних компетентностей

у початковій школі

Беручи до уваги наукові надбання різних галузей, можна припустити, що від стану здоров’я дітей і учнівської молоді залежить майбутнє країни, генофонд нації, науковий та економічний потенціал суспільства. Наразі одна із нагальних проблем сучасності – проблема зміцнення та збереження здоров'я дітей та молоді.

Власний педагогічний досвід націлює нас на те, що здоров'я школярів знаходиться в прямій залежності від умов навчання, харчування, рухової активності, правильного чергування навантаження та відпочинку, умов сімейного виховання. Співпраця з психологом школи орієнтує нас на те, що здоров’я також визначається співвідношенням зовнішніх і внутрішніх факторів, з одного боку, і можливостями самого організму протидіяти небажаним впливам, захищатися від них, по можливості підсилюючи вплив позитивних для здоров'я факторів, з другого боку. На нашу думку, ступінь успішності оздоровчої діяльності – усунення шкідливих впливів (коректування навколишнього середовища) та підвищення стійкості до них (тренування, збільшення адаптаційних можливостей організму) – визначає напрям зусиль по збереженню та укріпленню здоров'я .

Аналіз спеціальної літератури виявив, що суть поняття «здоров’язберігаюча компетентність» досліджена недостатньо, а також немає одностайності в його небагаточисельних трактуваннях, що пояснюється поліфункціональним характером даного терміну. Серед складових ключових компетентностей, що мають стосунок до проблеми збереження та зміцнення здоров’я людини, науковці Д.Воронін, І.Зімняя, В.Сергієнко виділяють компетентність здоров’язбереження. Тому ми схильні вважати, що здоров’язберігаюча компетентність – це готовність самостійно вирішувати завдання, пов’язані з підтримкою, зміцненням та збереженням здоров’я, як свого, так і оточуючих.

Реалізуючи роботу у напрямку «здоров’язберігаюча компетентність» ми проводимо профілактичні, коригуючі, психолого-педагогічні, реабілітаційні заходи спрямовані на процес здоров’язбереження та поліпшення якості життя особистості: формування більш високого рівня її здоров’я, навичок здорового способу життя, забезпечення професійної діяльності та її мінімальної фізіологічної «вартості» . З цією метою застосовуємо сукупність наукових знань, засобів, методів і прийомів, що дозволяють оцінити функціональні та психофізіологічні параметри здоров’я індивіда; на основі оцінки параметрів здоров’я підібрати адекватне тренувальне навантаження, що дозволяє підвищити функціональні можливості організму з метою переходу його на новий рівень функціонування для збереження і зміцнення творчого потенціалу, підвищення рівня працездатності і соціальної активності, вирішення завдань фізичної  підготовленості .

В основу здоров'язбережувального навчально-виховного процесу вкладаємо компетентнісний підхід як системоутворюючий фактор розвитку особистісних якостей учнів та формування позитивного ставлення до здоров'я людини та валеологічне супроводження навчально-виховного процесу, яке сприяє формуванню і розвитку декількох категорій компетентності.

Відомо, що більшу частину доби дитина проводить у школі. Тож основним завданням процесу навчання є не тільки навчити, сформувати певні вміння та навички, розвинути творчий потенціал, а й максимально зберегти здоров'я учнів. Саме тому, в навчально-виховному процесі ми використовуємо здоров'язберігаючі  технології, вважаючи, що таким чином ми створюємо безпечні умови для перебування, навчання та праці учнів у школі та вирішуємо завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини.

Слід зазначити, що досягнення педагогічного ефекту в розвитку здров’язбережувальних компетентностей можливе за умови залучення учнів до інтегративного світорозуміння; формування стійкої мотивації на здоровий спосіб життя; формування в учнів потреби в турботі про майбутнє; формування особистісних якостей (інтелектуальність, воля, самовдосконалення, прагнення до самоосвіти тощо).

Враховуючи той факт, що в поняття «компетентність» закладено глибокі знання певної галузі науки, під здоров’язберігаючою компетентністю ми розуміємо інтегративну якість самого викладача, на якого покладена складна системна організація та взаємодія і взаємопроникнення мотиваційного, когнітивного і діяльнісного компонентів, ступінь сформованості яких відображає готовність і здатність вчителя до збереження та зміцнення фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я – свого та оточуючих.

До показників компетентності викладача у питаннях здоров’язбереження відносяться:

-  уявлення про здоров’я, про чинники, що впливають на здоров’я та про здоровий спосіб життя;

-  значення «здоров’я» як загальнолюдської цінності;

-  вміння відстежувати і фіксувати позитивні і негативні зміни в стані власного здоров’я і здоров’я оточуючих (учні, вчителі);

-  уміння складати ефективну і дієву програму збереження власного здоров’я на основі моделі уявлення себе як здорової людини;

-  уміння складати ефективну і дієву програму збереження та відновлення здоров’я учасників навчально-виховного процесу;

-  уміння створювати здоров’язберігаюче середовище в навчально-виховному процесі;

-  володіння способами організації і реалізації діяльності по профілактиці і здоров’язбереженню;

-  володіння різними здоров’язберігаючими технологіями.

Реалізацію зазначених чинників ми вбачаємо у систематичних та цілеспрямованих освіті, саморозвитку та самореалізації, які культивують збереження й укріплення здоров'я – свого та оточуючих, на уроках та в позаурочний діяльності.

Звичайно, вирішення проблеми здоров'я дітей потребує пильної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Але особливе місце та відповідальність в оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна і має всі можливості для того, щоб зробити навчально-освітній процес здоров'язбережувальним. І в цьому випадку мова йде вже не просто про стан здоров'я сучасних школярів, а про майбутнє України, створення здоров’язберігаючого освітнього простору.

2.2. Методи і форми формування

здоров’язбережувальних компетентностей молодшого школяра

на уроках та в позакласний час

Інтеграція України в європейський та світовий освітній простір обумовила необхідність переглянути деякі підходи до навчання школярів, проаналізувати фактори, що гальмують підвищення якості та формування життєспроможності особистості. У Національній доктрині розвитку освіти одним із пріоритетних напрямків державної політики в галузі освіти є пропаганда здорового способу життя. Стародавній лікар і філософ Авіцена стверджував: «Головним скарбом життя є здоров’я, і щоб його зберегти, потрібно багато що знати».

Варто зазначити, що школярі близько 80% часу проводять сидячі. Тривале сидіння спричиняє зменшення працездатності всього організму, особливо мозку: знижується увага, слабшає пам'ять, погіршується координація рухів. У малорухливих дітей порушується постава: розвивається сутулість і сколіоз. Тому вважаємо, що гіподинамія-зниження рухової активності, негативно впливає на здоров’я школярів. Значне навчальне навантаження в школі та вдома; нераціональне харчування, недотримання режиму сну, навчання, відпочинку – все це не сприяє правильному розвитку дитини, зміцненню її здоров’я. Тому ми переконані, що  за роки навчання в школі учні мають здобути глибокі, різнобічні знання про здоров’я людини з різних галузей науки, що є підґрунтям для формування умінь і навичок, які допомагають людині підтримувати власне здоров’я.

Особливої уваги потребує стан здоров’я молодших школярів. Коли дитина тільки переступила поріг школи, їй важко звикати до уроку, режиму роботи, тут потрібна вміла, чуйна і тактовна підтримка вчителя. Тому в своїй педагогічній діяльності ми створюємо сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальну організацію навчального процесу, повноцінний раціонально організований руховий режим. Намагаємося зробити все, що належить від вчителя для створення сприятливого мікроклімату, а саме: перевірити освітлення температурний режим, провірити кімнату, дотримуватись правил гігієни, чистоти в класі, створити затишок. При розсаджуванні дітей за парти користуємося такими критеріями: вади здоров’я (зір, слух, спина), зріст, психологічна сумісність. Впроваджуючи нові прогресивні технології та інтерактивні методи навчання, стараємося дотримуватися правила: «не нашкодь, навчаючи». Для цього під час навчального процесу стежимо за своєчасною зміною статичної напруги під час уроків письма та читання (фізкультхвилинки, вправи для корекції зору, музичні паузи); забезпечуємо зміну різних видів навчальної діяльності, стараємося використовувати наочність з урахуваннями вимог гігієни; використовуємо позитивні емоції, які полегшують засвоєння матеріалу, що в свою чергу зменшує втому, стимулює вищу нервову діяльність, покращує психологічний клімат у класі.

Уміння і навички, що стосуються здорового способу життя і безпеки життєдіяльності, потребують багаторазового вправляння, тому в організації їх застосовування в нашій практиці переважають практичні вправи і ігрові ситуації, індивідуальна й групова діяльність. Формування навичок здорового способу життя реалізуються через інтегрований курс «Основи здоров’я». Свої уроки вчитель планує таким чином, щоб учням було цікаво та весело, використовуючи музикотерапію, кольоротерапію та аромотерапію.

Ефективним є також навчання здорового способу не лише на уроках, а й в позаурочний час. Традиційним є проведення таких позакласних заходів: «Веселі старти», «Шлях до здоров’я», «В гостях у Нехворійка», «Це повинен кожен знати, щоб аварій уникати» та інші. З задоволенням діти приймають участь у конкурсі – малюнків корисних порад «Здоров’я – найголовніше багатство» та тематичних практикумах: «Як вчинити у даній ситуації: битися чи не битися?», «Як вчинити у даній ситуації: тобі запропонували сигарету» та інші.

Робота з молодшими школярами вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Тому на своїх уроках ми використовуємо різноманітні форми роботи. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати учні в процесі виконання додаткових завдань. Серед методів навчання превалюють самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання мають творчий, диференційований характер.

Вище зазначені  аспекти, які мають бути органічно вплетеними в навчальний процес, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртків або участь у тематичних масових заходах.

Ми вважаємо, що учням молодшого шкільного віку потрібно частіше грати у рухливі ігри та естафети, що сприяють створенню гарного настрою, зміцненню здоров’я, виховують в учнів найкращі риси характеру, розвивають інтелект. З цією метою проводимо різноманітні заходи, що важливим засобом реалізації міжпредметних зв’язків у процесі фізичного виховання школярів.
для розвитку фізичного здоров’я застосовуємо на своїх уроках гімнастичні вправи, спортивні ігри, проводимо уроки-подорожі, екскурсії, прогулянки, виробляємо правильну поставу за допомогою спеціальних подушечок, робимо масаж пальчиків, ніжок. Ці заходи сприяють вдосконаленню навиків у ходьбі, бігу та іграх, загартовують організм і зміцнюють здоров'я дітей, сприяють набуттю навичок самообслуговування, поведінки та орієнтування на місцевості. Неоціненну роль вони відіграють в створенні і зміцненні дитячого колективу, у вихованні почуття дружби і товариства.

Обов’язковим є зв'язок із життєвим досвідом дітей, урахування умов в яких вони перебувають удома. Тому особливе значення для реалізації програмових вимог має співпраця з сім’єю, мотивація  дітей на самоконтроль у щоденному виконанні правил щодо збереження, безпеки життя свого й оточуючих. В сучасних умовах, на нашу думку, педагогічна просвіта батьків має стати водночас і формою, і умовою спільної праці школи і родини у розв’язанні проблеми формування здорового способу життя. З цією метою дібрали тематику класних батьківських зборів із питання формування здоров’язберігаючої компетентності молодших школярів: «Режим для першокласника», «Труднощі адаптації першокласників до школи», «Телевізор та комп’ютер у житті сім’ї та дитини» (2 кл.), «Емоційні стани дорослого і дитини, що приховано за ними» (3 кл.). «Дитячий травматизм і надання першої допомоги при травмах» (3 кл.), «Причини і наслідки дитячої агресії» (4 кл.) та інші.

Відомо, що на здоров’я людини впливають такі чинники як спосіб життя, екологія, генетична схильність, охорона здоров’я. Тому у своїй роботі намагаємося навчити дітей берегти здоров’я, любити навколишнє середовище, людей, Батьківщину, відчувати красу, виховувати духовність через удосконалювання свідомості, розвиток культури, морально-етичних норм поведінки й усвідомлення краси.

Висновки до ІІ розділу

Розгляд ефективних прийомів формування здоров’язберігаючих компетентностей в учнів молодшого шкільного віку дав можливість зробити наступні висновки. Початкова ланка освіти – фундамент шкільного навчання, адже саме тут закладається основа для формування особистості майбутнього громадянина. За Державним стандартом початкової загальної освіти учень початкової школи отримує знання, уміння та навички, що допоможуть йому підготуватися до подальшого навчання.

Найбільш актуальним завданням сучасного вчителя є формування ключових компетентностей молодшого школяра: уміння вчитися, здоров’язбережувальна, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, інформативно-комунікативна. Саме тому, у своїй роботі вчитель повинен намагатися сприяти розвитку здоров’язбережувальних компетентностей учнів та формувати уміння і навички для збереження здоров’я і життя дітей. А саме: свідомого ставлення до свого здоров’я, оволодіння основами здорового способу життя, навичками безпечної поведінки для здоров’я людини.

Діяльність учителя щоурочно повинна бути орієнтована на формування в дітей стійкої позиції, що передбачає визначення цінності здоров'я, почуття відповідальності за збереження й зміцнення власного здоров'я, поглиблення знань, умінь та навичок, пов'язаних з усіма складовими здоров'я (фізична, соціальна, психічна, духовна). Формування в учнів компетентного ставлення до власного здоров'я неможливе без реалізації всіх складових здоров'я

Практика показує, що процес формування свідомого ставлення до власного здоров'я потребує обов'язкового поєднання інформаційного й мотиваційного компонентів із практичною діяльністю учнів, що сприятиме оволодінню дітьми необхідними здоров'язберігаючими вміннями і навичками. Тому, значна увага приділяється набуттю елементарних знань з фізичної культури, гігієни, основ здоров’я та здорового способу життя; формуванню навичок самостійних занять фізичними вправами, розвитку фізичних якостей, корекції постави, профілактики травматизму; вихованню бережливого ставлення до свого здоров’я і здоров’я оточуючих як найвищої соціальної цінності особистості; розвитку кондиційних якостей (сили, швидкості, витривалості, гнучкості) та координаційних здібностей (швидкості перешикувань, узгодження рухових дій, здатності до довільного розслаблення м’язів, вестибулярної стійкості).

Важливим є те, що напрацьовані форми і методи роботи формування життєвих навичок передбачають широке використання інтерактивних методів навчання: моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, бесіди, дебати, вікторини. Особливого значення набуває уміння школярів самостійно здобувати, розширювати, оновлювати знання.

Дослідження використання ефективних прийомів формування здоров’язберігаючих компетентностей в початковій школі, дало можливість стверджувати, що здоровий спосіб життя – є невід’ємною частиною загальної культури особистості. Головне завдання здоров’язберігаючого навчального середовища сприяти повноцінному фізичному розвитку особистості, формувати її фізичні здібності, зміцнювати здоров’я, формувати гармонію тіла і духу, людини і природи, забезпечувати школярам міцні знання із формування здоров’язбережувальних компетентностей.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеної теоретичної та практичної роботи щодо формування здоров’язберігаючих компетентностей  в учнів молодшого шкільного віку, нами був отриманий ґрунтовний та багатоплановий матеріал, який дозволив зробити наступні висновки:

ü в останні десятиріччя особливо актуалізувалося прагнення людства до збереження власного здоров'я – показник динамічної рівноваги організму з навколишньою природою і соціальним середовищем. Така ситуація обумовлена тим, що нині ми спостерігаємо безвідповідальне, руйнівне ставлення до природного середовища, недоступність кваліфікованої медичної допомоги різним верствам населення, зростання статистичних показників захворюваності. Проведені дослідження засвідчують, що категорія «здоров'я» визначається дослідниками як інтегративна якість повноцінного, гармонійного людського буття у всіх його вимірах та аспектах.

ü багатогранні аспекти формування здоров’язбережувальної компетенції знайшли відображення у різних концептуальних моделях як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Феномен здоров'я є предметом дослідження багатьох науковців і розглядається у декількох аспектах: філософському, медиком біологічному та соціально-педагогічному. Однак, дидактичні засади формування такого середовища, від якого найбільше залежить ефективність цілісного процесу навчання в початковій школі, спеціально не досліджувалися. Саме тому ми спробували теоретично обґрунтувати дидактичні засади, що виражені у дидактичній системі формування здоров’язбережувального навчального середовища учнів початкової школи.

ü враховуючи те, що ставлення учнів до свого здоров'я, є основою здоров'язбереження, варто відмітити, що через мотивацію цього ставлення можна здійснити ціннісно-орієнтовану діяльність молодших школярів по збереженню та зміцненню власного здоров'я. У зв'язку з цим пропаганда здорового способу життя через фізичне виховання засобами уроків є складовою у розв'язанні проблеми здоров'язбереження.

ü слід зазначити, що уміння і навички, що стосуються здорового способу життя і безпеки життєдіяльності, потребують багаторазового вправляння, саме тому в організації їх застосування в практичній діяльності переважають практичні вправи і ігрові ситуації, індивідуальна і групова діяльність. Обов’язково має бути зв'язок із життєвим досвідом дітей, урахування умов в яких вони перебувають удома. Таким чином  в сучасних умовах педагогічна просвіта батьків має стати водночас і формою здорового способу життя, і профілактичним заходом. З цією метою необхідно добирати тематику класних батьківських зборів, проводити інформаційно-мотиваційні заходи  із питання формування здоров’язберігаючої компетентності не тільки дітей, а й батьків.

ü доведено, що формування здоров’язбережувальної компетенції – це цілеспрямований і структурований процес, який охоплює формування мотивації до здоров’язбережувальної діяльності та регулярної рухової активності, засвоєння теоретичних знань і практичних умінь, підвищення фізичної підготовленості та функціональних можливостей. Тому завдання сучасного навчального закладу – перш за все виховати компетентну особистість, здатну до оволодіння необхідними знаннями, вміннями, навичками та вміти застосовувати їх на практиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Базарный В.Ф., Гуров В.А., Оладо Э.Я. Методология оздоровления подростков. - Сборник научно – методических и информационных материалов для медицинских работников службы формирования здорового образа жизни .- М.: Наука, 1994. – С. 46-55.

2.  Байбара Т. М. Компетентнісний підхід в початковій освіті: теоретичні засади /

Т. М. Байбара // Початкова школа. — 2010. - №8.

3.  Бережна Л. К. Програмно-цільовий підхід до організації роботи школи сприяння здоров’ю / Л. К. Бережна // Управління школою (Основа). – 2007. – № 19–21. – С. 63–66.

4.  Бойченко Т. Валеологія – мистецтво бути здоровим /Т.Бойченко // Здоров’я та фізична культура. — 2005. — №2. — С. 1—4.

5.  Бойченко Т.Є. Здоров’язберігаюча компетентність як ключова освіти України // Основи здоров’я і фізичної культури. 2008.- №11-12.

6.  Ващенко О. Здоров`язберігаючі технології в загальноосвітніх навчальних закладах / О. Ващенко, С. Свириденко// Директор школи. – 2006. – № 20. – С. 12–15. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2014, № 9 (43) 107

7.  Ващенко О. М. Організація навчально-виховного процесу з «Основ здоров’я в 1–4 класах» : навч. метод. посібник / О. М. Ващенко. – Кам’янець-Подільський ФОП Сисин О. В., 2010. – 167 с.

8.  Ващенко О., Свириденко С. Організація здоров'язберігаючої діяльності початкової школи. // Початкова освіта. – 2005. - №46.

9.       Горяна Л.Г. Організація навчально-пізнавальної діяльності на екологічних стежках, як здоров’язбережувальна технологія.//Науково-методичний посібник.- К.:ФОСПД Куц В.М. – 2012р.-120с.

10.  Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392. [Електроний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011

11.  Заклади охорони здоров'я та захворюваність населення України у 1999 році. // Стат. Біол. - К., 2000. - 39 с.

12.  Зайцев В.П. Валеология: формирование и укрепление здоровья. -М., 1998.-88с.

13.  Кацур Н. Здоров’я дітей – здоров’я нації (про формування здорового способу життя у школярів) / Н. Кацур // Рідна школа. – 2002. – № 7. – С. 11–14.

14.   Кондратюк С. М. Технологія організації сучасного уроку в початковій школі / С. М. Кондратюк, Л. І. Рубан // Серія: Педагогіка і психологія : зб. статей. – Ялта : РВВ КГУ, 2013. – Вип. 41. – Ч. 2. – С. 260–265.

15.  Мельник І. М. Аксіологічний аспект технології здорового способу життя молодших школярів / І. М. Мельник та ін. // Сучасні технології навчання в початковій освіті : матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (13–14 квітня 2006 р.) / Редкол.: З. Сіверс, О. Кононко, Е. Белкіна та ін. – К. : КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2006. – С. 105–108.

16.  Митчик О., Сапожник О. Етапи формування здоров’язбережувальної компетенції в студентів вищих навчальних закладів // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: збірник наукових праць... – 2011. - № 3 (15). – С. 78

17.  Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті // Шкільний світ. – К., 2001.- 24 с.

18.  Оржеховська В. М. Здоров’язбережувальне навчання і виховання: проблеми, пошуки / Валентина Михайлівна Оржеховська // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : [збірник наукових праць / Інститут проблем виховання АПН України; за ред. І. Д. Беха]. – Вип. 10, Т. 1. – Камянець-Подільский: Видавець Зволейко Д. Г., 2007. – С. 461–466.

19.  Формування здорового способу життя в умовах гуманітарної школи художньо-естетичного спрямування: Науково-методичний посібник. За ред. Кириленко С. В. –Запоріжжя, 2002. – 180 с.

20.  http://social-science.com.ua/article/1118

Додатки

Додаток А

Дидактичний матеріал

для проведення практичних занять на уроках основ здоров’я

та в позаурочний час

Вчитель: Сороченко А.А.

УРОК З КУРСУ «ОСНОВИ ЗДОРОВЯ»

ДЛЯ 1-ГО КЛАСУ

Тема: «Цінність життя та здоров’я людини. Повага до себе та інших людей»

Мета: сформувати в учнів уявлення про цінність життя і здоров’я; навчити дітей наводити приклади проявів поваги до себе та інших людей; виховувати прагнення берегти своє здоров’я та оточуючих.

Обладнання: проектор, комп’ютер, мультимедійний додаток до уроку, методичний коментар.

Хід уроку

1.     Організаційний момент

Оголошення теми та мети уроку. Вивчення віршика:

Сьогодні будемо вивчати

Про те, як інших поважати,

Своє здоров’я шанувати

Та гарний настрій завжди мати!

2.     Словникова робота

Життя – це безцінний скарб, подарований нам Богом.

Скарб – це те, що має надзвичайну цінність з винятковими якостями.

Бог – творець Всесвіту.

3.     Бесіда: «Що цінніше – здоров’я чи гроші?»

4.     Вивчення прислів’я:

«Всіх довкола поважай – і про себе пам’ятай!»

5.     Інформаційна сторінка

6.     Відповіді на запитання:

    Які ознаки здоров’я вам відомі?

    Що ви зробили за цей тиждень, щоб покращити своє здоров’я?

    Чи впливає настрій на здоров’я людини?

    Яких ознак здоров’я у вас немає, але ви хотіли б їх мати?

7.     Вивчення прислів’я:

«У здоровому тілі – здоровий дух!»

8.     Рухавка

Встало вранці ясне сонце – заглядає у віконце.

Ми до нього потягнулися, за промінчики взялися.

Будем весело стрибати, щоб міцне здоров’я мати!

         Розв’язування проблеми поставленої вчителем

Діти продовжують речення:

-  Щоб м’язи були пружними, постава правильною, зріст достатнім – треба багато...(рухатись, займатися спортом, виконувати різні фізичні вправи).

-    Щоб організм був загартованим, щічки рум’яними, волосся блискучим –слід...(загартовуватись, гуляти на свіжому повітрі).

- Щоб маса тіла була достатньою, апетит хорошим – потрібно…(правильно харчуватися).

-  Щоб зуби були здоровими і міцними, а зовнішній вигляд охайним –необхідно...(пам’ятати про правила особистої гігієни).

- Щоб сон був міцним, а настрій гарним – треба…(дотримуватися режиму дня).

9.      Відгадай загадки

Все від нього навкруги набирається снаги.

Тільки ранок настає, виглянь у віконце!

Всім воно життя дає, променисте…(сонце)

Що за диво-рідина?

Так потрібна всім…(вода)

Ним ми дихаємо всі –

І дорослі, і малі. (повітря)

10.      Вправа «Мікрофон»

У імпровізований мікрофон дітям почергово розповідають про те, що на їх думку є ворогами здоров’я.

          Підсумок уроку

1)    Читання народної мудрості: «Бережи здоров’я змолоду!»

2)    Слухання вірша про повагу до себе, інших і свого здоров’я.
3)    Релаксаційна хвилинка.